Розвиток стандартизації в апк
Вступ
- Розвиток стандартизації в агропромисловому комплексі
1) Сутність стандартизації, основні поняття і терміни.
2) Категорії нормативно-технічних документів та їх характеристика.
3) Види стандартів.
4) Визначення якості сільськогосподарської продукції.
5) Показники якості сільськогосподарської продукції.
6) Контроль якості продукції, різновиди контролю.
7) Методи визначення показників якості продукції.
8) Особливості стандартизації сільськогосподарської продукції.
9) Міжнародна стандартизація
Висновки
Використана література
Вступ
Однією з найважливіших проблем агропромислового комплексу України є запобігання втратам сільськогосподарської продукції та поліпшення її якості на всіх стадіях еколого-технологічного циклу, а саме: виробництва, переробки, споживання та утилізації. При цьому якість сільськогосподарської продукції визначається як сукупність властивостей, що визначають її здатність не тільки забезпечувати технологічні якості сировини для промислової переробки і потреби організму людини в енергії, поживних та смакоароматичних речовинах, але й забезпечувати безпеку її здоров’я, стабільність споживчих властивостей протягом терміну придатності до споживання.
Провідна роль в поліпшенні якості продукції належить стандартизації. Стандарти на сільськогосподарську продукцію повинні мати науково обґрунтовані норми якості і безпеки а при їх розробці повинні враховуватись усі особливості характерні для продукції рослинництва і тваринництва.
Для того щоб управляти якістю сільськогосподарської продукції потрібно в стандартах регламентувати не лише якість уже виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Важливе значення має стандартизація сільськогосподарської техніки, технологій вирощування сільськогосподарських рослин і тварин, мінеральних добрив і засобів захисту рослин, обладнання для переробки сировини, пакувальних матеріалів та методів оцінки якості продукції, що в свою чергу призводить до поліпшення її якості.
Сьогодні всі провідні країни світу мають жорстку систему технічного регулювання виробництва, переробки сільськогосподарської сировини та реалізації харчових продуктів на ринках. Країни Європейського Союзу всі ці питання регулюють відповідними директивами, постановами, рішеннями (регламентами), певними стандартами.
Усі підприємства агропромислового комплексу використовують у своїй діяльності стандарти. У стандартах регламентована більшість вимог до продукції, методів контролю якості і безпеки, пакування, маркування і транспортування продукції.
Стандарт – це документ, який є обов’язковим у межах встановленої сфери його дії, галузі та умов його застосування, який визначає повну технологічну характеристику продукції, що стандартизується, набір показників її якості, рівень кожного з них, методи та засоби вимірювання,правила маркування,транспортування і зберігання
Стандартизація в агропромисловому комплексі
Видео: Колос №37, 01.12.2015
Сутність стандартизації, основні поняття і терміни.
Поняття стандартизація походить від англ. Слова “standart”, що означає “норма, зразок, основа”.
Стандартизація – діяльність, що полягає в находженні рішень для задач в сфері науки, техніки і економіки, направлена на досягнення оптимальної ступені упорядження у визначеній області.
Стандарт – нормативно-технічний документ, що встановлює вимоги до груп однорідної продукції, а в необхідних випадках вимоги до конкретної продукції, правила, забезпечуючи її розробку, виробництво і застосування.
Стандарт може бути не тільки у вигляді нормативно-технічного документа, що вміщує норми, правила і вимоги, але і у вигляді всіляких предметів, виконуючих роль еталонів при вимірах, фізичних порівняннях (наприклад, гирі, рулетки, лабораторні мірні циліндри та ін.). Стандартами є всілякі бланки встановленої форми (річні звіти, форми статистичної звітності і обліку, технологічні карти).
Стандарти, як правило, розробляють на основі і по результатам науково-дослідних, дослідно-конструкторських і проектних робіт.
Комплексність стандартизації в сільському господарстві забезпечується розробкою програм стандартизації, які передбачають розробку взаємопов’язаних стандартів на сільськогосподарську техніку і обладнання, корми, добрива, матеріали, методи контролю, процеси підготовки і технології виробництва та ін.
Програма комплексної стандартизації передбачає розробку нормативно-технічного документу по таким розділам: кінцева продукція, сировина і матеріали- технічні засоби виробництва (машини, обладнання)- засоби метрологічного забезпечення виробництва- типові технологічні процеси і технологічні норми- методи підготовки, організації і метрологічного забезпечення виробництва.
Категорії нормативно-технічних документів та їх характеристика
Нормативно-технічні документи (НТД) в залежності від рівня їх затвердження, що визначає сферу їх дії, підрозділяють на такі категорії:
1. Державні стандарти України – ДСТУ.
2. Галузеві стандарти України – ГСТУ.
3. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України – СТТУ.
4. Технічні умови України – ТУУ.
5. Стандарти підприємств – СТП.
Державні стандарти обов’язкові для всіх підприємств і організацій, що випускають і споживають продукцію.
Об’єктами стандартизації можуть бути:
(сировина, матеріали, прилади та інші предмети виробництва і застосування;
(окремі види, марки, типи продукції масового або серійного виробництва;
(окремі роботи і послуги по обслуговуванню населення і організацій;
(правила і норми, специфічні для галузей народного господарства;
(національні і марочні вироби, що випускаються підприємствами державного і місцевого підпорядкування.
Галузеві стандарти обов’язкові для всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і організацій інших галузей, що застосовують продукцію даної галузі. Галузеві стандарти організаційно-методичного характеру обов’язкові тільки для підприємств і організацій міністерства, що їх затвердило.
Галузеві стандарти встановлюють на ті види продукції, які не є об’єктами державної стандартизації, на норми, правила, вимоги, поняття і обозначення, регламентація яких необхідна для взаємозв’язку, виробничо-технічної діяльності підприємств і організацій галузі, а також на технологічні норми і типові технологічні процеси галузевого застосування.
Об’єктами галузевої стандартизації в сільському господарстві є:
(матеріали, сировина і напівфабрикати, що застосовуються і переробляються в галузі, їх норми, якість і методи випробувань;
(методи контролю і оцінки якості технологічних процесів у рослинництві;
(типові технологічні схеми вирощування культур, система машин і знарядь;
(методи внесення добрив;
(основні параметри мікроклімату в теплицях.
Галузеві стандарти можуть встановлювати обмеження або розвивати державні стандарти стосовно до особливостей галузі, якщо це не знижує якісних показників, встановлених державними стандартами. Затверджує, вводить в дію, змінює і скасовує галузеві стандарти міністерство, що є ведучим у виробництві даного виду продукції.
Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ці стандарти не повинні суперечити обов’язковим вимогам державних стандартів і підлягають державній реєстрації.
Технічні умови діють на окремі види продукції, затверджуються по галузевому принципу відповідними міністерствами, відомствами, центральними органами. Технічні умови обов’язкові для підприємств, організацій, що виготовляють, поставляють, зберігають і транспортують продукцію.
Крім цих нормативних документів Державною системою стандартизації передбачена ще категорія стандартів підприємств – СТП. Стандарти підприємства встановлюють норми, правила, методи і інші вимоги, які стосуються тільки даного підприємства.
На рівні сільськогосподарських підприємств об’єктами стандартизації можуть бути: розпорядження структурним підрозділам, службам і окремим працівникам по виконанню конкретних функцій управління якістю- порядок здійснення взаємозв’язків виробничих підрозділів і служб- технічні, різного роду організаційні нормативи, вимоги- технологічні норми, вимоги, технологічні процеси і операції.
Оскільки стандарт є документом високого авторитету і вимоги його обов’язкові до виконання, то комплекс СТП стають зведенням законів підприємства (об’єднання) по організації робіт в покращенні якості продукції. Затвердженим стандартам підприємства присвоюють позначення, що складаються з індексу СТП, індексу господарства, присвоєного в порядку, встановленому міністерством, регістраційного номера і двох останніх цифр року затвердження або перегляду стандарту.
Обозначення державного стандарту складається з індексу (ДеСТ), регістраційного номеру і двох останніх цифр – року затвердження.
Так, якщо після індексу стоїть цифра 1 (наприклад, ДеСТ 1.0-01 або ДеСТ 1.4-01), то це означає, що стандарт відноситься до державної системи стандартизації, якщо цифра 2 (наприклад, ДеСт 2.116-01), то до єдиної системи конструкторської документації, якщо цифра 3, то до єдиної системи технологічної підготовки виробництва, якщо цифра 4 (наприклад, 4.43-01) – до системи показників якості продукції і т. д.
Обозначення галузевого стандарту складається із індексів (ГСТ) умовного шифру міністерства (відомства), що затвердило стандарт, регістраційного номеру, присвоєного стандарту в порядку, встановленому в міністерстві (відомстві) і двох останніх цифр року затвердження.
Види стандартів
Стандарти всіх категорій підрозділяються на види. Поняття “вид стандарту” визначається його змістом в залежності від об’єкта стандартизації. На види підрозділяються як стандарти на продукцію, так і загальнотехнічні і організаційно-методичні.
Стандарти на продукцію підрозділяють на такі види:
1) параметри і (або) розміри;
2) типи;
3) асортимент;
4) марки;
5) конструкція;
6) методи контролю (випробування, аналіз, виміри, визначення);
7) приймання;
8) маркировка;
9) упаковка;
10) транспортування;
11) зберігання;
12) експлуатація і ремонт;
13) загальні технічні вимоги;
14) загальні технічні умови;
15) технічні умови;
16) типові технологічні процеси.
Загальнотехнічні стандарти підрозділяють (ДеСТ 1.0-01) на такі види:
1) терміни і визначення;
2) визначення;
3) номенклатура;
4) загальні вимоги і (або) норми;
5) методи.
Організаційно-методичні стандарти підрозділяють на такі види:
1) основні (загальні) положення;
2) порядок;
3) побудова (викладання, оформлення, зміст).
Працівникам сільського господарства в процесі зберігання, транспортування і реалізації сільськогосподарської продукції часто приходиться звертатись до наступних стандартів:
1) технічних умов;
Видео: Колос №13, 02.06.2015
2) загальних технічних вимог;
3) методів випробувань;
4) правил приймання;
5) маркировки;
6) упаковки;
7) транспортування і зберігання;
8) типових технологічних процесів.
Стандарти технічних умов (на продукцію сільського господарства) встановлюють всебічні вимоги до якості продукції, що заготовляється, постачається і реалізується. Вони вміщують вступну частину і розділи:
1. “Технічні вимоги”.
2. “Правила приймання”.
3. “Методи випробування”.
4. “Упакування”.
5. “Маркірування”.
6. “Зберігання”.
7. “Транспортування”.
Стандарти загальних технічних вимог встановлюють норми і вимоги до конкретної продукції, які повинні характеризувати її з точки зору якості. Вони вміщують вимоги до одного або декількох показників якості стосовно одного, двох або декількох видів продукції. В найменуванні стандарту після назви продукції вказується вигляд технічних вимог, що ним встановлюються.
Стандарти методів випробувань встановлюють методи випробувань окремих показників якості однорідної продукції або методи випробувань комплексу показників. В стандартах вказуються методи відбору наважки для випробування, умови проведення випробування, способи обробки результатів.
Стандарти правил приймання, маркірування, упакування, транспортування і зберігання передбачають правила маркірування, вимоги до упакування, перевезення і зберігання продукції для забезпечення зберігання її якості.
Стандарти правил технологічних процесів передбачають встановлення і суворе дотримання технологічних дисциплін, стандартних вимог до окремих операцій і процесів. Від своєчасного і якісного виконання всіх робіт в процесі виробництва, зберігання і післязбиральної доробки в значному ступені залежить кількість і якість сільськогосподарської продукції, яку одержуємо. Багато робіт в сільськогосподарському виробництві на сучасному рівні механізації можна розглядати як безперервні технологічні процеси, виконання яких має однотиповий характер.
Визначення якості сільськогосподарської продукції
До якості сільськогосподарської продукції пред’являють естетичні, фізіологічні і технологічні вимоги, тому при оцінці їх якості не можна обмежуватись якимсь одним показником, звичайно враховують їх комплекс. Під якістю розуміють сукупність властивостей і ознак продукції, що обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби у відповідності з її призначенням.
Якість зерна визначається сукупністю таких властивостей: смаком, запахом, кольором, станом по вологості, ступенем засміченості і зараженості. В залежності від призначення продукції сукупність властивостей, по яким оцінюють якість буде різною. Наприклад, бульби картоплі використовують для продовольчих цілей, як сировину для переробної промисловості, на корм для сільськогосподарських тварин, як насіннєвий матеріал.
Якість продовольчої картоплі оцінюють по смаковим властивостям, розміру і формі бульб- якість сировини для переробної промисловості – по вмісту крохмалю в бульбах- якість картоплі, що йде на кормові цілі – по вмісту кормових одиниць та її придатність до тривалого зберігання- якість насіннєвої картоплі – по здатності бульб максимально використовувати ґрунтові а кліматичні умови для формування врожаю, по стійкості до передачі новому врожаю відповідних властивостей, по тривалості вегетаційного періоду, по оптимальним розмірам бульб, придатних для механізованого вирощування цієї культури.
Сільськогосподарській продукції властиво багато різноманітних властивостей: фізичних (форма, забарвлення, конструкція, щільність і т. д.), хімічних (вміст жиру, білку, вуглеводів, вітамінів і т. д.), біологічних (здатність зберігатись без великих втрат маси, погіршення товарних і харчових властивостей та ін.).
Властивість продукції – її об’єктивна особливість, яка може проявлятись при створенні, експлуатації або вживанні. Для об’єктивної оцінки якості будь-якої продукції її властивості необхідно охарактеризувати кількісно. Це досягається за допомогою показників якості.
Показники якості сільськогосподарської продукції
Показник якості – це кількісна характеристика одного або декількох властивостей продукції, що складають її якість і розглядається стосовно визначених умов її створення, експлуатації і вживання.
Кожний показник якості визначається у визначених одиницях або балах. Вимоги до якості продукції вводять в розроблювані стандарти за допомогою кількісних показників, що конкретизує їх і забезпечує можливість перевірки відповідності продукції вимогам стандарту. Показники якості продукції по кількості властивостей, що її характеризують можуть бути одиничними і комплексними.
Одиничний показник якості продукції характеризує одну із властивостей продукції. Він відображає окремі поживні, смакові і технологічні властивості продукції (схожість, вологість, засміченість, енергію проростання насіння, вміст сирого протеїну, клітковини в сіні і т. д.).
До одиничних показників відносяться показники призначення, надійності і довговічності, технологічності, ергономічні, естетичні, економічні. Показники призначення характеризують корисний ефект від використання продукції по призначенню і визначають область її використання. Так, основні показники призначення ячменю (для одержання борошна і крупи): крупність (по розмірам), вміст ядра, дрібних зерен, а для ячменю, що використовується в пивоварінні і спиртовому виробництві, такими показниками будуть схожість і енергія проростання. Показники надійності і довговічності характеризують збереження сільськогосподарської продукції.
Збереження – властивість продукції зберігати свою початкову якість на протязі визначеного проміжку часу. Для деяких продуктів (овочі, фрукти, картопля) стійкість при зберіганні і зв’язаний з цим можливий термін збереження сільськогосподарських продуктів в значній мірі визначається умовами зберігання.
Ергономічні показники характеризують систему “людина – виріб – середовище”. Вони охоплюють всю область факторів, що впливають на працюючу людину. Сільськогосподарська продукція повинна задовольняти вимогам, передбаченим санітарними нормами і правилами, на всіх стадіях її виробництва.
Естетичні показники характеризують товарний вид продукції. Економічні показники – відображають витрати на виробництво, зберігання і споживання продукції.
Комплексний показник якості продукції – показник, що характеризує декілька її властивостей. Комплексним показником є сортність продукції. Так, яблука пізніх сортів дозрівання підрозділяють на вищий, перший, другий і третій сорти в залежності від розмірів, зовнішнього вигляду і ступеня ушкодження плодів.
Різновидом комплексного показника якості, що дозволяє з економічної точки зору визначити сукупність властивостей продукції є інтегральний показник.
Інтегральний показник якості продукції – комплексний показник якості, що відображає співвідношення сумарного позитивного ефекту від експлуатації або вживання продукції і сумарних витрат на її створення, експлуатацію і вживання. Він показує, який позитивний ефект приходиться на одиницю витрат.
Комплексним показником є і рівень якості продукції під яким розуміється ступінь відповідності продукції вимогам діючих стандартів. Відображають рівень якості за допомогою умовного коефіцієнта, максимальне значення якого рівняється одиниці або вище одиниці. Значення показника якості продукції може бути базовим, відносним, номінальним, обмежуючим, оптимальним.
Базове значення показника якості продукції – це значення, що прийняте за основу при порівняльній оцінці її якості. В якості базових значень можуть бути прийняті: значення показників якості кращих вітчизняних і зарубіжних зразків або значення (якості), що планується для перспективних зразків знайдених експериментальним чи теоретичним способом- значення показників якості які вказані у вимогах НТД на відповідну продукцію.
Відносне значення показника якості – це відношення значення показника якості продукції, що оцінюється до базового значення цього показника.
Контроль якості продукції, різновиди контролю
Об’єктами контролю в сільськогосподарському виробництві є засоби виробництва, технологічні процеси і готова для реалізації продукція. Для того, щоб управляти якістю продукції, в т.ч. і сільськогосподарською, необхідно правильно контролювати її якість. Контроль якості продукції необхідний для визначення її придатності цільовому призначенню.
Контроль якості продукції – це контроль кількісних і (або) якісних характеристик властивостей продукції. В забезпеченні необхідного рівня якості сільськогосподарської продукції велика роль належить вибору видів і засобів контролю. Згідно ДеСТ 16504-81 види контролю систематизують по таким ознакам:
(стадія створення та існування продукції;
(стан процесу виробництва;
(повнота охвату контролем;
(вплив на об’єкт контролю;
(застосування засобів контролю.
В залежності від стадії створення та існування продукції розрізняють виробничий контроль і експлуатаційний. Виробничий контроль здійснюється на стадії виробництва. Він охоплює всі допоміжні, підготовчі і технологічні операції.
Експлуатаційний контроль здійснюється на стадії експлуатації продукції. В залежності від стану процесу виробництва розрізняють вхідний, операційний, приймальний та інспекційний контроль.
Для сільськогосподарських підприємств вхідний контроль означає перевірку відповідності технічних і технологічних даних машин, що поставляються промисловими підприємствами, обладнання, паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, отрутохімікатів, мінеральних добрив, комбікормів і т.д., вимогам державних стандартів та іншої НТД.
Операційний контроль – це контроль продукції або процесу під час виконання або після завершення технологічної операції. Цей вид контролю використовується найбільше. До нього можна віднести контроль технології виробництва, сушіння продовольчого і насіннєвого зерна, активного вентилювання сільськогосподарської продукції, контроль умов зберігання сільськогосподарської продукції, санітарний контроль.
Для досягнення хорошої якості очищення необхідний контроль за властивостями і станом зерна, що обробляється і регулювання режиму роботи машин.
Найбільш розповсюджений в сільськогосподарському виробництві приймальний контроль – це контроль продукції, по результатам якого приймають рішення про її придатність для постачання і використання. Приймальний контроль сільськогосподарської продукції здійснюється в самому господарстві й на хлібоприймальному, переробному або торгівельному підприємстві При поставці зерна хлібоприймальним підприємствам контроль його здійснює лабораторія в суворій відповідальності із стандартами на методи випробувань.
Методи визначення показників якості продукції
Існують наступні методи визначення якості сільськогосподарської продукції: вимірювальний, реєстраційний, розрахунковий, органолептичний, соціологічний, експертний.
Вимірювальний метод оснований на вимірюванні та аналізі показників за допомогою приладів і виражається в кількісних показниках. Вимірювальні методи підрозділяють на: фізичні, хімічні, фізико-хімічні, мікроскопічні, біологічні, фізіологічні і технологічні.
До фізичних методів відносяться поляриметричний, рефрактометричний, реологічний, діелектричний.
Поляриметричний метод застосовують для кількісного визначення оптично активних речовин (цукрози, глюкози, фруктози).
Рефрактометричний метод – використовують для визначення розчинних сухих речовин, цукру і жиру.
Реологічний меод – для визначення структурно-механічних властивостей харчової продукції, визначення форми, лінійних розмірів, крупності, об’єму, виповненості і щуплості, скловидності і натури зерна, сипучості і т.д.
Діелектричний метод служить для визначення вологості.
Хімічні методи використовують для визначення хімічного складу сільськогосподарської продукції, а саме цукрів, крохмалю, клітковини, жирів, азотистих сполук, мінеральних елементів, вітамінів, води та ін. хімічних речовин.
Фізико-хімічні методи використовують для визначення якості сільськогосподарської продукції: хроматографічний (амінокислотний склад білків, вміст окремих органічних кислот)- потенціометричний (визначення pH).
Мікроскопічний метод – для визначення якості волокна льону-довгунця і конопель, встановлення справжності продукту (меду, молодих пряностей), наявності в продуктах домішок (піску, землі), паразитів (нематод в овочах).
Біологічні методи – для визначення лабораторної і польової схожості, а також наявності в продуктах токсичних речовин, обсіменійності продуктів мікроорганізмами та їх видового складу, визначення вмісту спор головневих грибів. До біологічних методів відносять визначення зараженості комахами і кліщами та ін.
Технологічний метод – для визначення придатності і технологічних якостей сільськогосподарської сировини, що дає уявлення про якість майбутнього продукту. Так, дослідним помелом проби зерна масою 5-10 кг на спеціальних лабораторних млинах визначають борошномельні властивості: розмолоздатність, вихід готової продукції і борошномельну цінність, питому втрату електричної енергії на помел.
Реєстраційний метод полягає в спостереженні і підрахунках числа окремих випадків (наприклад, відмовлень виробу при випробуваннях, підрахунку числа дефектних виробів в партії і т. ін.).
Розрахунковий метод здійснюється на основі використання теоретичних і (або) емпіричних залежностей показників якості продукції від її параметрів. При розрахунковому методі показники якості продукції визначають за допомогою розрахунків з використанням значень параметрів, одержаних іншими методами.
Органолептичний метод – це визначення якості продукції за допомогою органів відчуттів людини (зору, слуху, дотику, смаку). Цей метод визначає зовнішній вигляд, смак, запах, колір, структуру, консистенцію, ступінь подрібнення. В стандартах нормовані всі значення які є, органолептичних показників.
Діючі стандарти передбачають органолептичну оцінку якості продукції порівнянням з еталонами і стандартними зразками (треста, солома, волокно, вовна).
Соціологічний метод передбачає визначення показників якості продукції, що здійснюється на основі збору і аналізу думок фактичних і можливих споживачів. Збір думок споживачів проводять опитуванням або за допомогою розповсюдження спеціальних анкет, проведення конференцій, нарад, виставок, дегустацій.
Експертний метод оснований на визначенні числових показників продукції на базі рішень, які приймає група спеціалістів-експертів. Його застосовують в тому випадку, коли неможливо або утруднено використовувати більш об’єктивні методи, наприклад, інструментальний або розрахунковий. Експертний метод широко використовують для визначення якості продукції органолептичним методом, а також при атестації якості продукції.
Основні операції експертної оцінки якості продукції такі: формування робочої групи, формування експертної групи, класифікація продукції, побудова структурної схеми показників якості, підготовка анкет та пояснювальних записок для опитування експертів, опитування експертів, обробка експертних оцінок, аналіз експертних оцінок.
В склад експертних комісій повинні входити висококваліфіковані спеціалісти, ступінь компетентності яких в питанні оцінки даної продукції однаковий. Експертів, що входять до складу комісії повинно бути не менше семи. Комісія може прийняти рішення в тому випадку, коли за нього подано не менше 2/3 голосів.
В залежності від методів, що використовуються, форми висловлювання оцінок якості можуть бути різними – метричні, бальні, безрозмірні.
Метричні оцінки визначають результати вимірювань в існуючих системах метричних мір (вологість, засміченість %, натура г/л, вміст вітамінів мг, %, міцність рослинних волокон – кгс).
Бальні оцінки представляють собою спосіб висловлювання результатів вимірювань і оцінки якості продукції в балах. Його широко використовують при використанні органолептичних і експертних методів досліджень. Шкала бальної оцінки харчових продуктів коливається від 5 до 100 балів. Для оцінки продукції в балах використовують спеціальні стандартні оціночні таблиці.
Безрозмірні оцінки використовують для визначення рівня виробів різного призначення. При цьому способі оцінка висловлюється в долях одиниці або в %. Наприклад, при оцінці якості хліба, випеченого на поду, визначають формостійкість – це відношення висоти хліба до діаметра.
Якістю сільськогосподарської продукції необхідно управлять. Для цього потрібно регламентувати в стандартах не тільки якість вироблюваної продукції, але і технологію виробництва, організацію праці, форми матеріального і морального заохочення та ін.
Згідно ДеСТ 15467-79 “Управління якістю продукції. Основні поняття. Терміни і визначення”, це дії, що здійснюються при створенні і експлуатації або вживанні продукції для установлення, забезпечення та підтримки необхідного рівня її якості.
Система управління якістю – це сукупність управлінських органів і суб’єктів управління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних та інформаційних засобів при управлінні якістю. Вона включає колективи людей, технічні і матеріальні засоби, інформацію.
Контроль за якістю сільськогосподарської продукції і умовами її виробництва забезпечують державні інспекції по заготівлі і якості продукції Держагропрому та державна хлібна інспекція.
Особливості стандартизації сільськогосподарської продукції
Стандарти на сільськогосподарську продукцію повинні вміщувати норми якості. Стандарт не стимулює підвищення якості продукції при занижених або завищених нормах якості. Відсутність достовірних і оперативних методів досліджень не дозволяє правильно оцінити фактичну кількість продукції, тому при розробці стандартів враховують всі особливості, характерні для продукції рослинництва.
Для сільськогосподарських продуктів, що є біологічними об’єктами стандартизації, характерні дві взаємопов’язані властивості – спадкоємність і мінливість, які утруднюють встановлення єдиних вимог до якості продукції рослинництва при розробці стандартів.
В зв’язку з різноякісністю сільськогосподарської продукції в стандартах не можливо обмежитись встановленням тільки одного рівня якості. Повинні бути встановлені показники якості і норми, які дозволяють оцінювати весь вирощений урожай. Тому в стандартах на сільськогосподарську продукцію встановлюється вимоги до її якості диференційовано по товарним сортам, класам, категоріям, нормам. Якість продукції необхідно диференціювати в залежності від напрямку її використання.
Якість однієї і тієї продукції може бути признана високою при використанні її для одних цілей і низькою – для інших. Так, підвищений вміст білку в ячмені підвищує його поживну цінність і якість як фуражного продукту, але знижує його якість у випадку використання для пивоваріння.
М’яка скловидна пшениця з вмістом білку 14% і клейковини більше 23% першої групи якості забезпечує одержання хліба з великим об’ємом, еластичним і ніжним м’якушем, тобто є пшеницею високої якості. Однак вона менш придатна для кондитерської промисловості де краще використовувати борошнисту, з високим вмістом крохмалю і невеликим вмістом білку (9-11%).
Стандарти на продукцію рослинництва повинні мати показники якості, що характеризують основні її технологічні переваги. Такими показниками є: вміст цукру в коренеплодах буряка і у винограду, клейковини у пшениці, крохмалю і картоплі для промислової переробки- значення кислотного числа олії в соняшнику.
Міжнародна стандартизація
Робота із стандартизації може проводитись на різних рівнях: структурного підрозділу, підприємства, об’єднання, галузі економіки, окремої країни, на рівні економічного чи географічного регіону, а також у міжнародному масштабі.
Міжнародна стандартизація – це робота із стандартизації, участь в якій відкрита для відповідних органів двох чи більше країн. Результатом міжнародної стандартизації є міжнародні стандарти, що використовується країнами -партнерами для полегшення науково-технічних і торгівельних зв’язків. Міжнародні стандарти розробляються, як правило, технічними комітетами міжнародної організації з стандартизації ISO.
ISO – це всесвітня федерація національних органів стандартизації. Україна є повноправним членом ISO з 1993 року.
З усіх питань стандартизації у галузі електроніки ISO тісно співпрацює з Міжнародною електротехнічною комісєю (IEC).
Міжнародні стандарти, що приймаються ISO та IEC, не є юридично обов’язковими для всіхкраїн. Кожна країна має право застосовувати їх цілком, окремими розділами, чи взагалі не приймати.
Висновки
Для забезпечення виробництва та реалізації продукції на ринку України підприємствам необхідно знати весь комплекс нормативних документів, якими держава регулює розроблення, виробництво, контроль безпеки та якості продукції, її пакування, маркування і транспортування. Усі ці нормативні документи належать до сфери технічного регулювання і охоплюють процеси стандартизації, сертифікації, метрології, забезпечення якості та безпеки продукції, охорони навколишнього середовища, ліцензування. Якість, упаковка, маркування, транспортування, умови, строки зберігання сільськогосподарської продукції повинні відповідати чинним стандартам та технічним умовам.
Законодавчо-нормативна база України ще формується, тому підприємства користуються у своїй роботі відповідними законами, нормативами, постановами, стандартами, методиками та інструкціями, які на сьогодні є ще розрізненими. З цим і пов’язані певні труднощі, а саме: підприємствам агропромислового комплексу досить важко зорієнтуватись в питаннях, які саме документи чинні на даний момент, які зміни внесені в документи, де їх можна придбати.
Тому за сучасних умов у сільському господарстві повинна здійснюватись комплексна стандартизація, яка забезпечить перехід від стандартизації розрізнених об’єктів до створення комплексу взаємопов’язаних стандартів. Цей комплекс повинен встановлювати взаємопов’язані вимоги до сільськогосподарської сировини, засобів і технологій виробництва, добрив і засобів захисту рослин, ветеринарних препаратів, насіннєвого матеріалу, кормів, приладів і методів контролю, умов зберігання і транспортування, тари і пакувальних матеріалів.
Використана література:
- Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник. – 3-є вид., перероб. І допов.- К.: Вид-во Європ. ун-ту 2001.
- Про стандартизацію: Закон України від 17.05.01 № 2408-III.
- Саранча Д.А. Метрологія, стандартизація та управління якістю. Київ. “Либідь”. 1993. – 254 с.
- https://inpos.com.ua/200
