Кормовиробництво курсова

Зміст

Вступ…

1. Характеристика кормового угіддя…

2. Система використання угіддя…

2.2 Складання травосумішей…

 2.3 Підготовка насіння до сівби

2.4 Сівба

2.5 Догляд за посівами…

3. Технологія заготівлі та зберігання кормів

3.1 Технологія вирощування кормових культур які вирощуються в господарстві

3.3  Заготівля зберігання та оцінка якості сіна

3.4Фази і терміни скошування трав

3.5.Зберігання сіна

3.6.Кормова продуктивнысть травостою піся полібшення

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

                                   Завдання   24

Не продуктивний сад на пологовому схилі лісостепової зони Харківської області. Дрібні гілки та сухі бур’яни покривають землю на 4-5 см. Грунт чорнозем звичайний, гумусовий горизонт становить до 50 см. Розробити технологію залуження ділянки сінокісного використання. Площа 40 га. В господарстві широко вирощують 80 га еспарцету піщаного,

ВСТУП

Кормовиробництво як галузь аграрного виробництва має забезпечувати тваринництво достатньою кількістю якісних, збалансованих за вмістом поживних речовин кормів. Основні напрями розвитку цієї галузі – інтенсифікація польового і лучного кормовиробництва на основі прогресивних технологій вирощування кормових культур, заготівлі та зберігання кормів, поліпшення їх структури і якості.

Мета кормовиробництва як наукової дисципліни – теоретичне обґрунтування основ створення кормової площі, біології і технології вирощування кормових і зернофуражних культур, заготівлі кормів. Кормовиробництво має бути інтенсивним, тобто вирощувати кормові культури і заготовляти корми треба при мінімальних затратах енергетичних і трудових ресурсів, максимальному виході продукції за одиницю часу і на одиницю площі. Отже, інтенсивні енерго- і ресурсозберігаючі технології є основою вирощування кормових культур, заготівлі кормів і зберігання їх.

Основою виробництва усіх видів тваринницької продукції є надійна кормова база. Посіви кормових культур на орних землях разом із природними кормовими культурами повинні повністю забезпечити тваринництво усіма видами повноцінних кормів. Проблема заготівлі та виробництва кормів повинна вирішуватись на основі застосування прогресивних технологій, багатофункціональної техніки та сучасного обладнання для виробництва високоякісних екологічно безпечних кормів, підвищення їх протеїнової та енергетичної поживності, зменшення втрат на всіх етапах вирощування, заготівлі, транспортування, зберігання та використання.

Високу ефективність кормовиробництва забезпечує організація його на інтенсивній основі. Додаткові капітальні вкладення мають бути пов’язані із впровадженням наукових досягнень, досвіду кращих підприємств. Застосування врожайних сортів кормових культур, розміщення їх посівів у науково обґрунтованих сівозмінах після належних попередників, раціональне підживлення ґрунту, боротьба з шкідниками і хворобами сприяють одержанню необхідної кількості продукції високої якості при зниженні трудових і матеріальних витрат.

При організації кормової бази господарство має розраховувати насамперед на власні корми і придбання лише тих, які воно не може виробляти (комбікорми, білкові добавки, мікроелементи та ін.).

Необхідно виділити кормовиробництво в окрему спеціалізовану галузь і в комплексі вирішувати всі питання виробничого процесу (забезпечення висококваліфікованими кадрами, високопродуктивною технікою, досконалими будівлями і спорудами).

Усі заходи щодо створення міцної кормової бази, як уже зазначалося, поєднуються в системі кормовиробництва. Система кормовиробництва – це науково обґрунтований комплекс організаційно-економічних, технологічних і технічних заходів, спрямованих на створення міцної кормової бази, раціональне використання земельних угідь, удосконалення процесів заготівлі, зберігання, приготування і використання кормів, зниження затрат праці та засобів виробництва на одиницю продукції.

Система кормовиробництва вирішує всі питання забезпечення тваринництва високоякісними, збалансованими за поживністю кормами при зниженні сумарних затрат на їх одиницю на основі впровадження ресурсозберігаючої технології та наукової організації праці. Необхідною умовою підвищення ефективності системи кормовиробництва є раціональне поєднання джерел надходження кормів як за рахунок внутрішньогосподарської діяльності (висівання кормових культур, використання лук і пасовищ), так і при міжгосподарській кооперації і агропромисловій інтеграції (купівля, обмін та ін.).

Виділяють три основні системи кормовиробництва: система посівного кормовиробництва, система лукопасовищного кормовиробництва і система посівно-лукопасовищного кормовиробництва (комбінована). У господарствах здебільшого поєднуються всі системи і джерела кормовиробництва.

Повне забезпечення тварин кормами, збалансованими за вмістом поживних речовин, можливе лише при повному наборі різних їх джерел надходження. Всі корми, що використовуються у тваринництві, поділяються на такі основні групи: рослинницькі- корми тваринного походження- мінеральні.

Корми перших двох груп виробляють або безпосередньо в господарствах, або із сільськогосподарської сировини на промислових підприємствах. Рослинницькі корми бувають: грубі (сіяні трави і трави природних кормових угідь – лук і пасовищ, солома, сінаж, сіно)- соковиті (силос, корене – та бульбоплоди)- концентровані (зерно й зернопродукти)- зелені (трави культурних і природних пасовищ, сіяних культур)- корми від переробки сільськогосподарської продукції (комбікорми, відходи крохмале-патокової та ін.).

До кормів тваринного походження належать молоко та продукти його переробки (відвійки, сироватка), м’ясне, рибне, кісткове борошно та ін.

Для створення повноцінної стійкої кормової бази необхідно:

1.  Враховувати всі джерела надходження кормів, прагнути до раціонального використання земельного масиву господарства;

2.  Щоб корми за кількістю, вмістом поживних речовин, збалансованістю забезпечували належну продуктивність тварин відповідно до їх породних можливостей;

3.  Забезпечити високу продуктивність природних кормових угідь за рахунок проведення системи організаційно-економічних і технологічних заходів, в тому числі поверхневого і докорінного поліпшення їх;

4.  Раціонально використовувати супутню і побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур, відходи переробної промисловості;

корм травосуміш угіддя кормове

5.  Використовувати кормовиробництво як елемент науково обґрунтованої системи ведення господарства, формування раціональних сівозмін, створення умов для ефективного використання землі, трудових і матеріально-фінансових ресурсів господарства;

6.  Прагнути до використання для годівлі тварин дешевих, але повноцінних, збалансованих за вмістом поживних речовин раціонів.

1. Характеристика кормового угіддя

                                      Кліматичні умови

Клімат зони розташування господарства є помірно-континентальним з м’якою зимою і теплим (інколи спекотним) літом.

Середня температура повітря становить 8,0 С, найнижча вона у січні (-5,7 С), найвища – в липні (20 С), у середньому за рік випадає 499 мм атмосферних опадів. Найменше їх у березні та жовтні, найбільше – в липі.

Відносна вологість повітря становить за рік в середньому 74%.

У таблиці 1 наведені данні температури повітря та кількості опадів за рік та по місяцях.

Виходячи з даних наведених у таблиці 2 видно що клімат у якому розташоване господарство є вологим. Тобто сприятливим для вирощування основних сільськогосподарських культур.

Таблиця 1. Температура повітря та опади.

Ґрунти на території господарства представлені чорноземом звичайним гумусовой горизонт становить до 50см. В таблиці 2 наведено агрохімічний паспорт окремого поля господарства.

Таблиця 2. Агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки.

Розділ2. Система використання угіддя

2.1.Поліпшення природних кормових угідь

Докорінне поліпшення угідь - спочатку за допомогою екскаватору зі спеціальною насадкою нам требо викорчувати пні, потім восени поверхню грунту обробляюти важкими дисковими боронами в 2–3 сліди. Зяблеву оранку виконуюти плугами з передплужниками на глибину 23–25 см,

На схилах крутизною до 15° з метою стримання ерозійних процесів оранку проводять упоперек схилу смугами завширшки 10–15 м, чергуючи їх із незораними завширшки 7–10 м. У наступні 2 роки залишені смуги розорюють і залужують.
Сіють багаторічні трави навесні в найранніші строки з попереднім проведенням боронування в два сліди, а за потреби — культивації та з обов’язковим прикотковуванням грунту кільчастими котками до і після висівання. Всі ці роботи виконують у стислі строки, що пов’язано з дуже вузьким діапазоном оптимальної вологості верхнього шару грунту (2–4 см) у весняний період.
На природних кормових угіддях, в травостої яких цінні кормові трави становлять не менше 35–40%, доцільно проводити поверхневе поліпшення: внесення восени мінеральних добрив, щілювання грунту на глибину 30–35 см, дискування в 2–3 сліди та ранньовесняне підсівання багаторічних трав.
Культурні пасовища створюють насамперед на поліпшених кормових угіддях та на землях, вилучених з ріллі і переведених в кормові угіддя.
Для створення пасовищних травостоїв висівають сумішки бобових зі злаковими травами, які за врожайністю перевищують злакові на 40–45%, їх зелена маса збалансована за основними поживними речовинами, вони не потребують внесення азотних добрив.
З метою тривалішого періоду використання трав у першому циклі (укосі) без зниження якості пасовищного корму доцільно сіяти декілька травосумішок, різних за скоростиглістю.

Схема заходів для підвищення продуктивності сінокосу

Травосуміші можуть бути простими (2 – 3 компонентів) і складними (4 – 7 компонентів і більше)- короткостроковими (2 – 3 роки), середньостроковими (5 – 7 років) і тривалого (понад 7 років) періодів використання.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов бобово-злакова травосуміш може включать бобові – конюшину, люцерну, лядвенець рогатий, еспарцет посівний, піщаний, закавказький- злакові – тимофіївку лучну, кострицю лучну і тростинну, стоколос безостий, канаркову траву тростинну, райграс пасовищний, багатоукісний і високий, грястицю збірну та ін. На сіножатях використовують переважно верхові трави, на пасовищах – верхові й низові (тонконіг лучний, мітлицю білу, або пагононосну) та напівверхові (житняк, райграс пасовищний, кострицю червону та ін.).

Складаючи травосуміші, враховують насамперед їх призначення (для пасовища, сіножаті або пасовищно-сіножатного угіддя) і строк використання. Відповідно до цього компоненти травостою добирають з урахування їх довголіття, висоти, облистненості, кущистості, продуктивності, поїдання, отавності, відношення до зволоженості ґрунтів, зимо – і морозостійкості, стійкості проти затоплення і підтоплення. Має значення також, як росте трава в сумішах з різними компонентами, як відростає після випасання тощо. Слід, наприклад, враховувати, що низові трави використовують виключно на пасовищах, але пасовищний травостій можна створювати і без них, вводячи в нього верхові злаки з добрими темпами відростання.

Для укісно-пасовищного травостою можна вводити в суміш і низові трави. При створенні травосумішей тривалого використання (6 – 7 років) високопродуктивні трави поєднують із травами різного періоду вирощування, наприклад, грястицю збірну, яка має високу продуктивність протягом 4, максимум 5 років, пажитницю багатоукісну – 2 роки, кострицю лучну – 6 – 8 років і більше, стоколос безостий на сіножатях – 8 – 12 років і більше. Тривалий період зберігаються у травостої конюшина біла і рожева, люцерна жовта, посівна та еспарцет – 3 – 4, максимум 5 років. Конюшина лучна залишається в травостої в середньому 2 роки. Це цінний його компонент.

Складаючи травосуміші, треба враховувати особливості розвитку трав по роках. Так, конюшина лучна, маючи переважно трирічний цикл, добре росте у перший – другий рік використання, добре облистнена, але дуже стримує ріст інших компонентів – злакових і бобових. Те саме можна сказати й про пажитницю багатоукісну Еспарцет дещо сповільнює ріст злакових трав. Люцерна займає щодо цього проміжне місце. Пирій безкореневищний, будучи пізньостиглим, не пригнічує на другому-третьому році бобових так, як костриця лучна або грястиця збірна. Добре ростуть у травосуміші еспарцет і люцерна з кореневищним злаком стоколосом безостим та ін.

Для даного виду кормового угіддя рекомендована травосуміш буде складатися з люцерни жовтої та стоколоса безостого.

         Травосумішки для залуження схилової ріллі

На сьогоднішній день для сільськогосподарського виробництва актуальним є виведення схилової ріллі із активного обробітку шляхом її залуження. Ефективність залуження схилової ріллі, в першу чергу, залежить від вдалого підбору бобових компонентів. Серед багаторічних бових трав для створення високопродуктивних травостоїв на бідних, схи-лових землях кращим виявився лядвенець рогатий.

Враховуючи високу розораність сільськогосподарських угідь в Україні в цілому, а особливо в південно-західному Лісостепу, актуальним є створення сіножатей і пасовищ на ерозійно-небезпечних схилах шляхом залуження їх бобово-злаковими травосумішками.

Основна орієнтація при цьому робиться на науково обґрунтований добір видів трав з урахуванням грунтово-кліматичних умов та їхньої алелопатичної взаємодії в сумішках, застосування маловитратних технологій і технологічних прийомів.

Мною була розроблена така травосумішка.

- Лядвенець рогатий,

-стоколос безостий,

-пирій-
– еспарцет піщаний та люцерна жовта з житняком.

Лядвенець рогатий (Lotus corniculatus) -  це сінокісно-пасовищ­на кормова бобова трава переважно лучного ареалу. На помірно зволожених луках вона здатна інтенсивно кущитись і розмножува­тись. Пагони в неї значно ніжніші, ніж у люцерни, і здатні стелити­ся. Характерною особливістю лядвенцю рогатого є добре розвинені прилистники біля трійчастого листка. С. І. Дмитрієв, В. Г. Ігловіков, Н. С. Конюшков, В. М. Раменська вважають, що листки лядвенцю п’ятірні (три листочки на черешку, два нижніх біля основи заміню­ють прилистники). Суцвіття складається з 5 — 6 квіток типу простого зонтика і виходять з пазух листків на довгих квітконіжках. Віночок квіток жовтий, інколи оранжевий. Боби прямі, тонкі, бурі, 2,5 — 3 см завдовжки, радіально відходять від спільної осі, схожі на слід пта­шиної лапки (гусячі лапки). Стебла виткі, в природних травостоях ЗО — 40, у посівах 60 — 80 см заввишки. Коренева система менш роз­винена, ніж у люцерни, проте він досить посухостійкий, окремі сор­ти зимостійкі. Насіння дуже дрібне, овальне, злегка сплющене, те­мно-коричневе, рідше темно-мармурово-плямисте. Маса 1000 насі­нин 1,4 — 1,6 до 2 г залежно від екотипу. Порівняно з люцерною ля-двенець краще витримує кислотність ґрунту і може рости на погано дренованих ґрунтах. Його можна скошувати на сіно, проте викорис­товують переважно для випасання тварин на пасовищах як компо­нент злаково-бобових сумішей. Оскільки насіння лядвенцю пророс­тає повільно і пагінці також розвиваються повільно, то для одер­жання доброго травостою потрібно два роки. Але після того як ця культура приживеться, пасовище стає багаторічним. Це пов’язано з тим, що при періодичному скошуванні в повній стиглості дозрілі боби розкриваються і самопідсіваються.

Зелену масу (до цвітіння) добре поїдають тварини, і вона не ви­кликає у них тимпанії. Вітамінне сіно з лядвенцю вважається діє­тичним кормом для всіх сільськогосподарських тварин.

В Україні районовано такі сорти лядвенцю рогатого: Дединівсь-кий, Московський 25, Московський 287. В Івано-Франківській області вирощують сорти Монастирецький, у Полтавській — Смоленський.

Лядвенець рогатий, як і всі багаторічні трави, можна вирощува­ти за екологічно чистою, енергозберігаючою технологією. Основні прийоми вирощування аналогічні тим, що застосовуються на посі­вах конюшини лучної або еспарцету.

Стоколос безостий (Bromus inermis Leyss.) – Цінна кормова кореневищна рослина озимо-ярого типу. Верховий злак від 80 до 160 см заввишки. У травостої багато добре облистнених вегетативних пагонів. Завдяки цьому його добре поїдають тварини. Основна маса коренів знаходиться в орному шарі, але корені досягають глибини 2,5 м і більше. Листя шорсткувате або голе, піхва листка на більшій частині замкнена коротким тупим язичком. Суцвіття — велика розлога волоть зеленого, інколи червонуватого кольору. Колоски безості, рідше з дуже короткими остями. Насіння широко ланцетне, темно-сіре або фіолетове, 8—12 мм завдовжки. Маса 1000 насінин — 2,5—3,5 г. Добре росте на схилах балок. Дає продуктивні травостої протягом тривалого часу — 8— 10 років і більше, не знижуючи при цьому продуктивності. Як ранньостигла рослина в кормовому конвеєрі може замінити озиму пшеницю на зелений корм.

Еспарцет піщаний– Багатолітник з досить потужною кореневою системою, що проникає на глибину до 2,7м і товстими прямостоячими стеблами висотою до 80 см, іноді одревесневающим припідставі. Листя черешкові, з бурими перетинчастими прилистками, непарноперисті, з6-10 парами довгасто-ланцетних листочків довжиною 1-3 см і шириною близько 0,5 см. Суцвіття – густа багатоквіткова кисть довжиною 14-20 см. Квітки Метеликові типу,на коротких (2-2,5 мм) квітконіжках, з фіолетово-рожевим віночком. Боби яйцеподібні, довжиною 5-7 мм і товщиною 3,5-4 мм, буро-коричневі, однонасінні,нераскривающіеся. Насіння ниркоподібні, коричневі. Маса 1000 бобів 11-12 г, маса1000 насіння 7-9 г

Еспарцет – цінна рослина, що дає живильний корм з високим вмістом протеїну (до23%). У листі до 230 мг% аскорбінової кислоти. Здавна введено в культуру і широкообробляється в польових і кормових сівозмінах в південних районах нашої країни.Найвищі врожаї надземної маси дає на 2-3-й рік – понад 70 ц / га. Хороший медонос, 1 га посівів дає понад 100 кг меду.

Люцерна жовта – Коренева система стрижнева, добре розвинена, глибоко проникає у грунт. Більш розгалужена, ніж у люцерни синьої.
Стебло трав’янисте, добре розвинене, заввишки 60—100 см. Утворює багатостеблий розлогий кущ з лежачими або стоячими стеблами, які добре облистнені.
Листки трійчасті, листочки овально-ланцетної форми, трохи вужчі, ніж у люцерни синьої.
Квітки жовті, зібрані в китицю.
Плід — багатонасінний біб, серпоподібний.
Насіння неправильно ниркоподібне, світло-коричневе. Значно дрібніше, ніж у люцерни синьої. Маса 1000 насінин — 0,9-1,2 г. Люцерна жовта за врожайністю поступається синій, але більш урожайна на заплавних луках та солонцюватих грунтах.

Цей вид люцерни більш посухостійкий та зимостійкий, ніж люцерна синя. Погано відростає після скошування, врожайність набагато поступається люцерні синій, тому не набула значного поширення. Кормова цінність добра, охоче поїдається тваринами. У 100кг зеленої маси у фазі цвітіння міститься 22-23 к.о., в сіні – 57к.о. Добре витримує випасання. До ґрунтів не вимоглива.

Житняк – . Рослини житняку мають потужну мочковатую кореневу систему, проникаючу наглибину до 2 м. Стебло пряме, циліндричної форми, висотою 50 – 60 см. Суцвіття -колос з 3 – 10 – квітковими сидячими колосками. Плід – довгаста зернівка. Житнякросте в степах, на сухих луках, пісках, кам’янистих схилах. Він зимостійкий іпосухостійкий, до грунтів маловимогливий. Повного розвитку житняк досягає на третій рік життя. Тримається в травостої 8 – 10 років. Широко поширений в степовихпосушливих районах Поволжя, Казахстану, Сибіру, в степових районах України і Північного Кавказу.

Підготовка насіння до сівби залежно від культури та стану насіння включає такі основні прийоми: очищення, сортування, калібрування, протруювання, повітряно – теплове обігрівання тощо. Насіння очищають і сортують для того, щоб відокремити домішки живого і мертвого сміття та підготувати до сівби найбільш повноцінне і вирівняне за розмірами й масою насіння. Залежно від ступеня засміченості насіння культурних рослин, виду насіння бур’янів, а також зернових домішок використовують певний спосіб очищення.

Підготовляючи до сівби насіння кормових культур, крім очищення, його калібрують, тобто сортують за довжиною, шириною і товщиною. Сівба каліброваним насінням сприяє рівномірному його висіву.

Посівний матеріал не повинен містити насіння бур’янів і карантинних рослин, а насіння конюшини, буркуну, люцерни, лядвенцю, козлятнику східного при наявності твердих насінин (не менш як 15 %) слід проскарифікувати, що забезпечує його високу схожість. Без скарифікації можна втратити до 50 % дуже дорогого насінного матеріалу, оскільки тверде насіння сходить значно пізніше – через 2 – 3 тижні, місяць і навіть через рік.

Ретельне очищення і сортування насіння зернових та інших культур дає можливість одержати високоякісний насіннєвий матеріал, що значною мірою підвищує урожай. Протруювання насіння – ефективний прийом боротьби з бактеріальними хворобами. Розрізняють мокре, напівсухе, сухе та термічне знезаражування насіння.

Важливим у підготовці насіння до сівби є повітряно-теплове обігрівання на сонці протягом 3-5 год., або шляхом активного вентилювання підігрітим повітрям до 30-35° С.

Насіння бобових культур перед сівбою обробляють нітрогіпом, азотобактерином препаратами, які містять бульбочкові бактерії, або вільноживучі азотофіксуючі бактерії.

Підготовка насіння до сівби, яку проводять в господарстві, наведено в таблиці .

Розрахунок норми висіву травосумішки

Як видно із розрахунку на посів кожної культури нам потрібно не так вже й багато насіння (близько 3-6 кг/га) Також була взята надбавка на загущення 80 %

Розрахунок щорічної потреби в насінні трав

2.4 Сівба

Спосіб сівби трав в усі строки – звичайний рядковий з міжряддями 7,5 – 15 см, краще з міжряддям 7,5 см.

Підсів і насівання трав проводять на луках і сіножатях із зрідженим травостоєм, малоцінними компонентами низових трав, які знижують його продуктивність і якість, за наявності у травостої злісних бур’янів, при замулюванні, вимерзанні, пошкодженні шкідниками тощо. У багатьох випадках ці операції обходяться значно дешевше, ніж перезалуження з повною заміною травостою. Їх здійснюють навесні у вологу землю або влітку під час опадів, застосовуючи спеціальні сівалки. Ефективне насівання зріджених ділянок стерньовими сівалками-культиваторами типу СЗС-2,1 та іншими, за допомогою яких здійснюють сівбу в необроблену дернину. Навесні можна застосовувати і дискові сівалки. Насівання зернотрав’яною сівалкою з анкерними сошниками проводять при якісному поверхневому обробітку ділянки дисковими боронами.

Багаторічні трави (еспарцет, люцерну та ін.) і злакові (грястицю, кострицю, стоколос та ін.) можна висівати як навесні – наприкінці квітня – у травні, так і влітку – у червні – липні.

Технологічні особливості сівби кормових культур наведено в таблиці 7.

Таблиця 7. Сівба кормових культур

Узагальнення джерел літератури і практики вирощування багаторічних трав показує, що це економічно дуже вигідна ланка кормового конвеєра. Собівартість 1 ц корм. од. при врожайності 350 – 400 ц/га, а в умовах зрошення 550 – 600 ц/га зеленої маси у 2 – 3 рази дешевше від виробництва зернофуражу. Звідси високий рівень рентабельності вирощування багаторічних трав – 180 – 220, 300 – 380 %.

За сприятливих умов зволоження багаторічні трави, навіть якщо вони виходять з-під покриву, восени дають невеликий урожай зеленої маси – від 80 – 120 до 140 ц/га. Її без шкоди для подальшого росту трав можна використовувати на корм. Проте скошування або підкошування слід проводити легкими збиральними агрегатами в Степу до кінця другої-третьої декад жовтня.

Трави повинні добре підготуватися до зимівлі – накопичити достатньо пластичних речовин у верхній частині кореневої системи і в нижніх частинах пагонів. Значно поліпшують перезимівлю їх фосфорні і фосфорно-калійні добрива, які вносять восени поверхнево, невеликими дозами – Р_30-45К_30-45.

Трави позитивно реагують на снігозатримання. Рівномірність снігового покриву забезпечують, використовуючи стерню покривної культури, на невеликих ділянках – щити, фашини, лозу, хмиз. На великих площах застосовують валкоутворювачі і снігорозгортачі.

Весняний догляд за посівами бобових трав першого року користування полягає насамперед у підживленні бобових фосфорно-калійними добривами по 45 – 60 кг/га д. р. Вносять і невеликі (стартові) дози азоту, а на злакових травах – N_60-90. Азот особливо потрібний на ділянках з ослабленими рослинами, зрідженим травостоєм. Азотні добрива позитивно впливають на початковий ріст рослин, прискорюють весняне відновлення вегетації, підвищують урожай першого укосу. Значення азотного підживлення збільшується на посівах бобових трав і травосумішей другого і наступних років вегетації.

З інших прийомів догляду за багаторічними травами важливим є весняне очищення площі від минулорічних сухих стебел і стерні (старики) боронуванням, а в окремих випадках і випалюванням.

Дуже ефективним є щілювання, яке поліпшує водний режим ґрунту в результаті затримання талих вод і літніх зливових опадів. Щілини, нарізані на відстані 120 – 140 см, 50 – 60 см завглибшки, а на рівних ділянках – через 1,5 – 2 м, дають змогу затримати близько 600 м3 вологи на 1 га, тобто практично всі талі води. Повністю затримуються літні зливові опади – до 30 – 40 мм за добу.

Ефективним прийомом догляду за травостоєм люцерни другого і наступних років є обробіток ґрунту розпушувальними лапами долотами впоперек напряму посівів, культиваторами типу КРН-4,2, КРН-5,6. Глибина обробітку – 18 – 20 см.

У районах з кількістю опадів 450 – 550 мм за рік глибоке розпушування краще проводити восени. Навесні воно припустиме лише у районах достатнього зволоження і на зрошуваних площах.

На 2 – 3-му році користування нерідко навесні посіви люцерни обробляють легкими дисковими боронами. Цим прийомом знімають бруньки на верхівці кореневої шийки, що сприяє проростанню сплячих бруньок, розміщених на ній нижче (на глибині до 7 см). За ретельного виконання прийому збільшується густота стеблостою, поліпшується відростання стебел, підвищується врожайність зеленої маси, подовжується строк використання травостою. Дискування проводять упоперек або по діагоналі рядків.

Слід підкреслити, що люцерна з її розвиненою кореневою системою, на відміну від конюшини, лядвенцю рогатого і еспарцету добре реагує тільки на радикальний обробіток. Застосування, наприклад, середніх борін замість важких малоефективне. Після раннього весняного обробітку боронами БИГ-3 або важкими зубовими (БЗТС-1) поле повинно бути чорним, ґрунт добре розпушеним до дрібногрудкуватої структури.

Планові заходи по догляду за посівами кормових культур у господарстві наведено у таблиці 8.

Баланс кормів в господарстві згідно зоотехнічних нормативів годівлі тварин наведено в таблиці 9.

Таблиця 9. Баланс виробництва кормів в господарстві

Розділ 3. Технологія заготівлі та зберігання кормів

Відомо, що поголів’я худоби перебуває на стійловому утриманні 140 – 160 до 180 – 200 днів. Його раціони складаються переважно із консервованих, грубих і концентрованих кормів та коренеплодів. Все це зумовлює потребу близько 60, а в окремих випадках і до 70 % кормів річного раціону заготовляти і зберігати відповідно до прийнятих технологій і вимог. Обсяги заготівель грубих, соковитих, штучно висушених і концентрованих кормів в Україні на перспективу мають становити 65 – 70 млн. т корм. од. за рік.

Нині розроблено і впроваджуються різні технології заготівлі кормів. Головна особливість їх – застосування високопродуктивної збиральної і транспортної техніки, її раціональна експлуатація, скорочення транспортних витрат, економія пального. Все це дасть змогу організувати безперервний збиральний конвеєр, заготовляти корми у стислі строки. Потрібно впроваджувати найбільш досконалу організацію заготівлі кормів. Враховуючи брак малогабаритної збиральної техніки у фермерських господарствах, треба організувати спільне її використання кількома господарствами. При цьому важливо забезпечити збирання кормових культур у визначені строки як важливу умову заготівлі кормів.

Слід зазначити, що консервування кормів пов’язане з великими втратами. Так, за даними Інституту кормів УААН, втрати силосу при зберіганні сягають 40 % закладеної сировини. Це майже стільки, скільки при заготівлі сіна. Недодержання технологічних вимог при заготівлі сіна з багаторічних трав (люцерни, еспарцету, конюшини, лядвенцю рогатого) і сумішей їх із злаковими травами призводить до того, що втрати поживних речовин сягають 60 %. Сіно при цьому неякісне, з великими втратами основного компонента – листя. Розрізняють втрати, яких можна уникнути, і втрати, яких уникнути практично неможливо, але їх можна обмежити. Уникнути можна втрат, які виникають у разі недодержання строків, способів і технології збирання, поганої підготовки транспортних засобів і сховищ. Такі втрати відносять до господарських. Втрати поживних речовин внаслідок біохімічних процесів у свіжоскошених рослинах і в подальшому в результаті автолізу і дії мікроорганізмів неминучі. Проте їх також можна обмежити, додержуючи строків і досконалих технологій збирання і заготівлі кормів. Так, зниження початкової поживності зеленої маси трав при заготівлі сіна можна зменшити з 55 до 45 і навіть до 40 %, силосу – з 30 до 20 – 25 і навіть 15 %. Те саме стосується й сінажу, коренеплодів, трав’яних концентратів (листя бобових, штучно зневоднені корми) тощо.

У деяких господарствах для годівлі худоби протягом року використовують силос, сінаж і сіно. Такий підхід важко виправдати як теоретично, так і практично. Консервація корму будь-яким способом пов’язана, як уже зазначалось, з великими втратами поживних речовин корму. У разі тривалого зберігання в найкращому сіні, сінному і трав’яному борошні, брикетах, гранулах, силосі й сінажі вміст каротину, аскорбінової кислоти та інших вітамінів зменшується в десятки разів, що несприятливо впливає на здоров’я тварин у стійловий період, на їхню продуктивність, відтворення стада. У корів підвищується яловість, у курей зменшується несучість, у стадах спостерігається прихований і явний авітаміноз, виникає потреба давати тваринам синтетичні вітаміни у вигляді добавок до корму і навіть ін’єкцій. Тому навіть при згодовуванні влітку заготовлених високоякісних кормів свіжа зелена маса в раціонах худоби має становити не менш як 20 – 25 % поживності раціону. Бажано і в зимовий період згодовувати тваринам зелені корми, вирощені гідропонним способом.

Необхідною умовою якісної заготівлі кормів є ретельне планування технологічних процесів, включаючи збирання, транспортування і закладання кормів на зберігання, застосування прогресивних форм організації і оплати праці.

Крім зберігання корене- і бульбоплодів, баштанних, соломи ярих і озимих хлібів, заготівля кормів пов’язана з різними способами їх консервування – зневоднюванням (природним чи штучним), молочнокислим бродінням, доведенням сировини до фізіологічної сухості з наступним зберіганням в анаеробних умовах, хімічним консервуванням, заморожуванням.

Найпростіший спосіб консервування кормів – сушіння природним зневоднюванням трав – не втратив значення і в наші дні у зв’язку з його доступністю, простотою, мінімальними витратами, високою якістю корму. Разом із тим сушіння трав у полі пов’язане з великими втратами поживності, а інколи і погіршенням перетравності поживних речовин, насамперед протеїну. Тому треба вдосконалювати технологію заготівлі сіна з метою зменшення його фізичних втрат і підвищення якості.

Сіно є одним із найкращих видів корму в зимовий період. Високоякісним сіном можна задовольнити потребу тварин в поживних речовинах на 40 – 50%, а в перетравному протеїні – на 35 – 45%. На сіно збирають бобові у фазі бутонізації, злакові у фазі колосіння – до початку цвітіння. У цей період трави добре облистяні та містять найбільшу кількість поживних речовин. Так, в 100кг люцернового сіна, скошеної у фазі бутонізації, міститься 64к. о. та 16,9кг перетравного протеїну- при скошуванні на початку цвітіння – відповідно: 56 к. о. та 13,9 кг перетравного протеїну- у фазі повного цвітіння – 44 к. о. та 10,5кг перетравного протеїну. При затримці зі скошуванням вміст протеїну зменшується на 1 – 2% за добу, а клітковини збільшується з 23% до 40%. При скошуванні трав на сіно в кінці цвітіння втрачається до 42% врожаю, в основному за рахунок старіння та опадання листків- крім того термін збирання істотно впливає на швидкість відростання отави. Затримка із підбиранням валків скошених трав на 1 день затримує відростання рослин на 2 дні.

Тривалість сінозбирання в кожному укосі не повинна перебільшувати 8 – 10днів, тому в господарстві потрібно висівати кілька культур, різних за часом досягнення сінозбиральних умов. Суміші бобових і злакових трав збирають у більш ранні терміни. Вони більш технологічні при збиранні на сіно, ніж чисті посіви люцерни, еспарцету та інших, швидше підсихають, так як рослини у валках мають меншу товщину.

Скошувати траву треба на низькому зрізі – на висоті 5 – 6см, а останній укіс – на висоті 8 – 10см. З цією метою, поля перед сівбою ретельно вирівнюють. Цей захід дозволяє різко зменшити втрати корму, збільшити виробність сінозбиральних агрегатів на 20 – 25%. Збільшення висоти зрізу на 1см веде до недобору 3 – 5% врожаю.

Ділянки з врожайністю до 200 ц/га зеленої маси скошують, як правило, у валки, а при більш високій – в прокоси. Суданську траву доцільно скошувати тільки у валки, так як вона дуже швидко відростає і можна не встигнути зібрати сіно з прокосів. На ділянках з високою врожайністю зеленої маси з полеглим і сплутаним травостоєм доцільніше застосовувати для скошування ротаційні косарки типу КРН – 2,1 або КПРН-3.

Для прискорення процесу сушіння скошеної трави варто застосовувати дворазове перевертання валків, що дозволяє краще зберегти поживність корму. Зменшення втрат поживних речовин у сіні може бути забезпечене і за рахунок впровадження прогресивних технологій – пров’янення трав у сонячну погоду шляхом плющування стебел бобових трав і ворошіння трави в прокосах, що забезпечує швидке зменшення вологості рослин до 45 – 55%- пресування сіна вологістю 22 – 24% (у траві не повинно бути грубостеблових бур’янів, маса 1п. м. валка повинно складати 1,4 – 1,6кг при його ширині не більше 1,4 м, рис 23).

Застосування активного вентилювання дозволяє навіть у сприятливу погоду збільшити збір сіна на 15 – 20%, в якому майже повністю зберігається протеїн. При цьому маса збирається з поля при вологості 40 – 45%, коли забезпечується висока збереженість листків- досушування необхідно проводити тільки пошарово- довжина скирди 25 – 35 м в залежності від типу вентилятора.

В процесі зберігання сіна його поживна цінність зменшується. Найменші втрати (5 – 10% сухої речовини) відмічаються при зберіганні його в сіносховищах або під наметом. При зберіганні під відкритим небом скирди обов’язково потрібно ставити на підстіжжя з соломи або гілок і накривати соломою. При підвищенні вологості в сіні відбуваються аеробні мікробіологічні процеси, що призводить до його псування і навіть самозапалення. Додання до сіна вологості більш 25% кухонної солі (1 – 2%) стримує зігрівання та пліснявіння сіна.

При заготівлі сіна можна застосувати хімічні консерванти, що дозволяє збирати його при підвищеній вологості, але не більше 30%. В якості консервантів використовують оцтову кислоту, КНМК (1 – 1,5% від маси сіна), безводний аміак (1 – 3%). Кислоти вносять при підбиранні сіна, аміак – у скирду, вкриті поліетиленовою плівкою і при активному вентилюванні – 3 рази по 15 хвилин. Він збільшує вміст протеїну та сприяє кращому травленню клітковини.

Сінаж – це по суті силос, приготовлений з прив’яленої сировини до вологості 45 – 60 %. У загальному розумінні це сіно-силос. Суть процесу полягає у прив’ялюванні трав до так званої фізіологічної сухості, тобто до часткового зневоднення зеленої маси до вологості, коли бактеріям така волога недоступна. Тому під час сінажування не відбувається маслянокисле і майже не спостерігається оцтове бродіння, є певна кількість молочної кислоти (0,9 – 2,2 % сухої речовини).

За даними науково-дослідних установ, поживність його дуже висока: 1кг сінажу відповідає 0,3 – 0,5 к. о., містить 35 – 65 г перетравного протеїну і понад 40мг каротину.

При виготовленні силосу або заготівлі сіна втрати поживних речовин досягають 20 – 30% і більше. Під час виготовлення сінажу втрачається 8 – 12% поживних речовин. В сінажі майже повністю зберігається листя і суцвіття. В зимовий період він не замерзає, що дає змогу механізувати процеси вивантаження корму.

У скошеній і прив’яленій траві, вологість якої становить 45 – 55%, водоутримуюча сила колоїдної системи клітин підвищується і досягає 50 – 52 атм. Вода клітин стає недоступною для бактерій. Тому прив’ялену траву, вологість якої становить 45 – 55%, бактерії не розкладають. Проте в ній можуть розвиватися плісеневі гриби. Оскільки вони є аеробними організмами, то, щоб прив’ялена трава не пліснявіла, її треба ущільнити і зберігати в герметичних сховищах.

За таких умов не пізніше як через 12 год. створюються анаеробні умови і процес молочнокислого бродіння або гниття припиняється. Отже, консервуючою основою сінажу є не кислотність середовища, а фізіологічна сухість маси.

Сінаж – вітамінний корм: 15 – 20кг його повністю задовольняють добову потребу дійних корів у каротині. При цьому в шлунку жуйних корів створюється сприятливе цукрово-протеїнове співвідношення (1: 1 або 1: 1,5), що забезпечує нормальний процес травлення. Сінаж добре поїдають тварини, використання його в раціоні наближає зимовий тип годівлі до літнього.

Сінаж можна виготовляти з різних трав незалежно від вмісту цукру в них. Найдоцільніше виготовляти сінаж з багаторічних бобових трав (конюшини, люцерни), а також з лучних. Бобові трави на сінаж збирають на початку фази бутонізації, злакові – на початку колосіння.

Технологічний процес виготовлення сінажу складається з таких операцій: скошування трав, плющення бобових- прив’ялювання скошеної трави і згрібання її у валки- подрібнення і одночасне навантаження у транспортні засоби або збирання трав з валків у копиці та навантаження їх (без подрібнення)- перевезення до місця закладання сінажу- закладання, ущільнення маси і герметичне закриття її в сінажних спорудах. При виготовленні сінажу скошену траву прив’ялювати треба найскоріше, оскільки це різко зменшує втрати сухої речовини, особливо каротину. Для прискорення прив’ялювання застосовують плющення трави.

В сонячну погоду плющені трави прив’ялюють у покосах протягом 4 – 6 год, на півдні 3 – 4, в хмарну погоду 10 – 12 год. Для кращого прив’ялювання траву ворушать у покосах валкоутворювачами ГВК-6,0 або бічними граблями ГБУ-6. Цими граблями можна перевертати валки і розкидати їх після дощу.

Прив’ялену траву з валків одночасно підбирають і подрібнюють на частинки розміром 2 – 3 см підбирачем-подрібнювачем та КУФ-1,8, силосозбиральним комбайном, а також косарками-подрібнювачами КИК-1,4 (з підбирачем) та КИР-1,5Б. Подріблену масу з поля до сінажних споруд перевозять автомобілями-самоскидами самоскидними тракторними причепами.

Під час виготовлення сінажу прив’ялену масу негайно транспортують до сінажних споруд, а закладати його в кожну споруду треба не довше 2 – 3 днів.

Дозріває сінаж протягом 2 – 3 тижнів, після чого він має приємний фруктовий запах і добрі смакові якості. Сінаж, взятий з траншеї, треба згодовувати протягом 1 – 2 днів, бо при зберіганні в приміщенні довше він пліснявіє і набуває неприємного запаху. Маса 1м3 сінажу в баштах висотою до 10 м становить 300 кг, в траншеях, де його трамбували трактором 400 – 500 кг.

Основна умова виготовлення високоякісного сінажу – ущільнення його під час закладання його в споруду. В баштах заввишки до 10м для цього використовують вібраційний трамбувальник, а в траншеях – трактори. Траншею закладають так, щоб висота ущільненої маси над стінами траншеї становила 1м. Зверху сінаж вкривають шаром свіжескошеної подрібненої трави (заввишки 20 – 30 см), а для герметизації траншеї сінаж вкривають поліетиленовою або хлорвініловою плівкою.

Силосування – найбільш простий та ефективний засіб консервування зелених кормів. Основою процесу силосування є молочнокисле бродіння, в результаті якого в силосі накопичуються молочна і оцтова кислоти. Можливе також утворення й інших органічних кислот (олеїнової), спирту, а також вуглекислого газу. При дотримані технології силосування втрати поживних речовин не перевищують 10 – 15%. Для отримання максимальної кількості поживних речовин кукурудзи кукурудзу потрібно збирати у фазі воскової стиглості зерна, коли питома маса качанів у загальному врожаї сягає 45 – 50%, суміші гороху з вівсом – у фазі воскової стиглості зерна в 1 – 2 нижніх ярусів бобів. Оптимальною вологістю вважають 65 – 70%. Якщо маса має більш високу вологість до неї варто підмішувати суху подрібнену солому ячменю, вівса, проса. У правильно закладеному силосі температура не повинна перевищувати 32 – 37єС. Кожна силосна траншея повинна бути заповнена за 3 – 4 дні, маса має бути ретельно утрамбована й герметично вкрита.

Застосування хімічних консервантів сприяє покращенню якості та зберігання корму, зменшення у 2 – 3 рази втрат поживних речовин. В якості консервантів використовують мурашину, пропіонову, оцтову та бензойну кислоти, КНМК, піросульфат натрію та деякі інші хімічні препарати. Доза їх внесення у силосну масу залежить від виду сировини та препарату і складає для маси, що легко силосується, в середньому відповідно до перерахованих препаратів: 3,3,5,2,4 л/т та 4 кг/т. Перед внесенням рідкі органічні кислоти потрібно розбавити водою у співвідношенні 1: 2 – 3, а в спекотну погоду 1: 4 – 5.

Для свиней з метою скорочення витрачання концентровани

Моніторинг та контроль фітофагів на посівах сої

Розвиток стандартизації в апк

Курсова робота технологія вирощування соняшнику в умовах лісостепової зони

Дипломная работа по сахарной свекле

Курсова робота технологія вирощування соняшнику в умовах лісостепової зони

Сортовипробування ячменю ярого

Насіневий контроль курсова

Курсова робота технологія вирощування соняшнику в умовах лісостепової зони

Курсова робота технологія вирощування соняшнику в умовах лісостепової зони

Курсова робота технологія вирощування соняшнику в умовах лісостепової зони

Курсова робота технологія вирощування соняшнику в умовах лісостепової зони

Курсова робота технологія вирощування соняшнику в умовах лісостепової зони

Курсова робота технологія вирощування соняшнику в умовах лісостепової зони

Насіневий контроль курсова

Селекция курсовая на украинском

Селекция курсовая на украинском

Селекция курсовая на украинском

Селекция курсовая на украинском

Селекция курсовая на украинском

Селекция курсовая на украинском

Насіневий контроль курсова

Селекция курсовая на украинском