Моніторинг та контроль фітофагів на посівах сої
Министерство аграрної політики України
Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва
Кафедра рослинництва
Тема: Моніторинг та контроль фітофагів на посівах сої
Виконав: студент
заочного відділення
агрономічного факультету
6 курсу 1 групи
Гарбуз Антон
Перевірив: Кулєшов Анатолій Володимирович
Харків 2011
План
Вступ
- 1. Шкідники посівів сої
- 2. Хвороби посівів сої
- 3. Бур’яни на посівах сої
Висновки
Використані джерела інформації
Вступ
Основною складовою індустріальної технології вирощування сої є застосування системи захисту від шкідників, хвороб і бур’янів, що гармонійно поєднує агротехнічні, хімічні та біологічні заходи. Ефективне застосування заходів захисту від шкідливих організмів на посівах сої дасть змогу підвищити продуктивність культури в умовах вирощування в різних природно-кліматичних зонах.
1. Шкідники посівів сої
Основною складовою індустріальної технології вирощування сої є застосування системи захисту від шкідників, хвороб і бур’янів, що гармонійно поєднує агротехнічні, хімічні та біологічні заходи. Ефективне застосування заходів захисту від шкідливих організмів на посівах сої дасть змогу підвищити продуктивність культури в умовах вирощування в різних природно-кліматичних зонах.
В Україні шкідлива ентомофауна сої представлена великим розмаїттям комах і кліщів. Із розширенням площ під культурою спостерігається тенденція до збільшення кількості шкідників. У нашій країні їх відомо 114 видів. Більшість із них — поліфаги. У сприятливі для свого розвитку роки шкідники здатні знищити 90% урожаю. Їх чисельність і шкодочинність на сої проявляється в різному ступені впродовж усього вегетаційного періоду і за роками дуже змінюється. Найчастіше спостерігається шкода від комплексу видів комах, що з’являються на посівах одночасно. У посушливі роки їх шкодочинність помітніша. Найуразливішими для рослин є: початкова фаза розвитку — проростання насіння та сходи, період закладання генеративних органів, фази наливання й визрівання зерна.
Небезпечними шкідниками сої слід вважати: акацієву (бобову) вогнівку (особливо в Степу), яка пошкоджує тільки зерно- інші шкідники вегетативних і генеративних органів представлені сисними та листогризучими видами комах із різних родин. Найшкодочинніші — звичайний павутинний кліщ, клопи-щитники (чорношипий щитник та ягідний клоп), клопи-сліпняки (люцерновий і трав’яний), тютюновий трипс. Із листогризучих комах виділені щетинистий і смугастий бульбочкові довгоносики, гусінь лучного метелика, люцернової совки, совки-гами, с-чорне тощо. Шкідниками зерна та паростків у грунті є личинки смугастого й степового коваликів, паросткової мухи.
Слід зазначити, що деякі сисні шкідники здатні переносити вірусну й бактеріальну інфекцію, що негативно впливає на кількість та якість продукції сої (зниження схожості насіння, товарний вигляд тощо).
Облік шкідників.
Сліпняк люцерновий звичайний
Сліпняк люцерновий звичайний пошкоджує всі види бобових культур. Переважно розвивається на горосі, конюшині, люцерні. Зимує у фазі яйця в стеблах люцерни, еспарцету, буркуну та інших бобових. У період відновлення вегетації і появи сходів багаторічних трав (кінець квітня — початок травня) на них оглядом посівів встановлюють наявність личинок і дорослих комах люцернового та бурякового і польового клопів. Чисельність фітофагів обліковують у теплу, сонячну погоду, коли вони активні й знаходяться на рослинах. На кожному полі беруть 8—10 проб 50X50 см, розміщуючи їх по зигзагоподібній лінії, і підраховують кількість шкідників на 1 м2. Клопів можна також обліковувати косінням ентомологічним сачком, при цьому обліковець по зигзагоподібній лінії поля відбирає 10 проб, роблячи по 10 одинарних помахів сачком. В цей період на люцерні економічний поріг личинок та імаго клопів становить 10—15 особин/м2. Обліковують пошкодження на насінниках люцерни у фазі повної бутонізації аналізом 100 стебел, взятих у 10 різних ‘місцях поля. На кожній стеблині враховують повне пожовтіння і кількість генеративних органів,, що вже осипалися. При виявленні високої чисельності люцернового та інших видів клопів (бурякові, польові) на насіннєвих ділянках планують обробити інсектицидами на початку бутонізації рослин.
Смугастий І щетинистий довгоносики пошкоджують всі бобові культури, але найбільше горох. Лерший звичайно розмножується у вологіших районах або на зрошуваних землях, другий — в посушливих умовах. У більшості видів зимують дорослі жуки на полях однорічних і багаторічних бобових культур у верхньому шарі грунту або в дернині лісосмуг та узлісь. У люцернового кореневого, більшості популяцій конюшинового кореневого, жовтрго та метеликового довгоносиків зимують личинки. Основу системи спостережень за вказаними видами становлять обліки на багаторічних бобових- травах восени після закінчення вегетації та рано навесні до початку відростання. Обстежують посіви методом відбору ґрунтових проб, кожна з яких площею 0,25 м2 і глибиною 15—ЗО см зі всіма рослинними рештками. На одному полі незалежно від його розмірів відбирають не менше 8—10 проб, рівномірно розміщених по площі або по зигзагоподібній лінії. При аналізі грунту і рослинних решток у лабораторії виявляють чисельність довгоносиків-сітонів. Всі підрахунки переводять на 1. м2. Поле вважається слабо заселеним при чисельності довгоносиків до 2 на 1 м2, серед-ньо — при наявності 2—4 і сильно заселеним — при 5 і більше на 1 м2. Економічний поріг чисельності ситонів коливається в межах 5—10 жуків на 1 м2. Весною на ділянках, де раніше була виявлена найбільша чисельність ситонів і їх личинок, обстежують молоді сходи чи відростаючі посіви. Обліковують у теплу сонячну погоду, коли жуки найбільш активні та знаходяться на рослинах. На одному полі відбирають 8— 10 проб площею 0,25 м2 за схемою, аналогічною ранньовесняним обстеженням. Виявляють і підраховують загальну кількість ситонів на 1 м2. При цьому беруть до уваги, що період максимального пошкодження рослин ситона-ми звичайно на горосі, виці, сої, сочевиці, бобах та люпині збігається в часі з фазою 2—З (до 5) справжніх листків, а на люцерні, конюшині, еспарцеті, буркуні —з появою повних сходів.
Листогризучі совки-гусениці. Проводять облік протягом вегетації.Якщо знаходимо 1-2 особини на рослину або 5-8 особин/м2, то проводимо роботи по захисту рослин.
Заходи захисту. Організаційно-господарські заходи з розміщенням зернобобових рослин у сівозміні після культур, які не мають з ними спільних шкідників та якісне проведення основного і передпосівного обробітку ґрунту. При досягненні чисельності смугастої блішки 10-15 жуків/м 2 , люцернової совки 8-10 гусениць /м 2 або 2-3 яйця соєвої плодожерки на 1 рослину, доцільно провести хімічну обробку посівів. При загрозливій щільності шкідників проводять крайові чи суцільні обробки посівів інсектицидами: волатон, 50%-й к.е. (1 л/га)- анометрин, 50%-й к.е. (0,15 л/га)- БІ-58 новий, 40%-й к.е. (0,5-1 л/га)- диметрин 40% к.е. (0,5-1 л/га)- децис, 2,5%-й к.е. (0.2 л/га)- золон, 35%-й к.е. (1,4 л/га)- суміцидин, 20%-й к.е. (0,3 л/га)- циклон 10% к.е. (0,15-0,25) та ін.
Проти листогризучих совох доцільно випускати ентомофагів – трихограму.
2. Хвороби посівів сої
Захворювання (грибні, бактеріальні та вірусні) загалом знижують урожайність сої на 15–20%, а за епіфітотійного розвитку — на 50%. Найнебезпечніші — хвороби сходів, особливо за ранніх строків сівби або в разі холодної затяжної весни.
Із грибних захворювань поширеними є: церкоспороз, антракноз, аскохітоз, септоріоз, пероноспороз та ін.
Із бактеріальних — бактеріальний опік або бура кутаста плямистість і пустульний бактеріоз або бактеріальна пухирчастість чи сім’ядольний бактеріоз.
Серед вірусних захворювань найпоширеніша — вірусна мозаїка. Крім того, виділяють окремо тип жовтої мозаїки та вірусне ураження бруньок.
Облік хвороб.
Борошниста роса
Борошнисту росу бобових трав обліковують на початку достигання за чотирибальною шкалою: 0 — рослини не уражені- 1 — уражені поодинокі листки- 2 — уражено до 1/3 : листків- 3 — уражено до 2/3 листків і більше.
Аскохітоз
Аскохітоз виявляють на 200 рослинах (10 рослин у 20 місцях поля, розміщених-по діагоналях)/ Інтенсивність ураження аскохітозом виражають у балах за такою шкалою: 0 — ураження відсутнє- 1 — слабкий ступінь, уражені поодинокі листки або боби- 2 — середній ступінь, уражено до 1/3 листків або бобів- 3 — сильний ступінь, уражено до 2/3 і більше листків і бобів.
Іржа
Ураженість бобових культур іржею оцінюють за чотирибальною шкалою: 0 — рослини не уражені- 1 — слабке ураження, пустули іржі або плями бурої пля-мистоті рідкі, але легко помітні при огляді листків- 2 — середнє, подушечки іржі або плями на листках підраховувати не можна- 3 — сильне, усі листки рослини уражені максимально, спостерігається їх засихання. Рослини належать до тієї чи іншої групи- за переважним ступенем (балом) ураження більшості листків.
Засоби захисту.
Бородьбу з хворобами сої розпочинають ще з насіння. Для цього під час протруювання (за 1–1,5 місяці до сівби) або інокуляції (в день сівби) насіння обробляють 0,5–1%-ним розчином молібденово -кислого амонію з регулятором росту Емістим С, в. р. (10 мл/т насіння). Якщо використовують Фундазол, для протруєння насіння обробку мікродобривами можна робити в єдиному технологічному процесі в день сівби.
Спільно проводять інокуляцію насіння симбіотичними азотфіксуючими бактеріями. Обробка насіння мікроелементами в 1,5–4 рази підвищує стійкість сої проти грибних і бактеріальних захворювань.
В боротьбі з грибковими та бактеріальними захворюваннями високу ефективність мають глибока зяблева оранка й повна заробка рослинних решток у землю, бо вони є джерелом розповсюдження інфекції. Це значно зменшує ймовірність зараження аскохітозом, периноспорозом та іншими хворобами. На полях уражених фузаріозом не можна висівати сою раніше ніж через 2-3 роки. Насіння потребує протруєння насінневими протруйниками.
Для запобігання розвитку кореневої гнилі, пероноспорозу, пліснявих грибів, білої й сірої гнилей проводять:
Встановлено, що на полях, де сою висівають уперше, дозу ризоторфіну доцільно збільшувати в 1,5–2 рази.
3. Бур’яни на посівах сої
На початку вегетації соя зроста повільно і бур’яни конкурують з нею за споживання вологи, поживних речовин, та світло.На посівах сої розвивається понад 50 видів бур’янів. Утрати врожаю від них можуть сягати 30–50%. В Україні 90–98% посівів польових культур забур’янені в середньому й сильному ступенях (15 шт. на 1 м2 і більше), що призводить до значного зниження продуктивності.
Облік бур’янів.
Ступінь забур’яненості полів вегетуючими бур’янами визначають за п’ятибальною шкалою в екз/м2: 1 бал (дуже слабкий) — 1–5- 2 бали (слабкий) — 6–15- 3 бали (середній) — 16–50- 4 бали (сильний) — 51–100- 5 балів (дуже сильний) — понад 100.
Засоби захисту.
Застосування гербіцидів доцільне за наявності 3–36 і більше екземплярів бур’янів на 1 м2 залежно від переважаючого їх виду в складі агрофітоценозу. Для бур’янів, що здатні утворювати значну надземну біомасу, пороговий показник менший. Соя сильно засмічується всіма видами однорічних і багаторічних бур’янів через низьку конкурентоспроможність на ранніх етапах органогенезу.
Застосування гербіцидів проти бур’янів слід спрямовувати не тільки на підвищення урожайності сої, а й на зменшення їх негативного впливу і на подальші культури сівозміни. З огляду на це, слід застосовувати гербіциди з вибірковою системною дією, з коротшим періодом детоксикації в грунті та з ефективнішою токсичною дією на комплекс видів бур’янів, що засмічують посіви сої, для одержання найменшої шкодочинності бур’янів під час вирощування сільгоспкультури.
Механічний спосіб боротьби.
Важливим засобом у системі основної підготовки грунту під сою є осіннє вирівнювання зябу довгобазовими планувальниками після оранки. На полях, забур’янених коренепаростковими бур’янами, доцільно застосовувати пошаровий обробіток грунту. Відразу після збирання попередників проводять лущення стерні на глибину 8–10 см. Після відростання бур’янів виконують повторне лущення завглибшки 10–12 см, використовуючи тяжкі дискові борони типу БДТ-7, плуги-лущильники ППЛ-10-25, плоскорізи КПШ-5, КПШ-9. Після другого відростання багаторічних бур’янів зяб орють на глибину 27–30 см.
Боронувати посіви можна вже через 3—4 дні після сівби, коли насіння тільки-но пустило корінець, а бур’яни знаходяться у фазі «білої нитки». Соя переносить боронування легко. Лише фаза «вигнутого коліна», яка настає за 2—3 дні до появи сходів є критичною для боронування. На посівах сої, залежно від забур’яненості, проводять 1—2 післясходових боронувань, при цьому перше проводиться коли рослини вже добре вкоренилися і мають висоту 10—12 см. Досходове боронування (швидкість руху агрегату до 5—6 км/год) знижує забур’яненість на 40—50%, післясходове (швидкість руху агрегату до 4—5 км/год) — на 50—60%, а використання їх у комплексі — на 65—75%. Строки проведення міжрядних обробок і їхня кількість залежать від появи бур’янів. За весь період вегетації культури проводять 2—4 міжрядних обробітки. Останній обробіток проводять не пізніше фази «бутонізації».
Висновок
Для забезпечення достатнього виробництва сої потрібно мінімізувати шкодочинність від бу’рянів, хвороб і шкідників.
У технологічному процесі вирощування культури для її захисту від шкідливих організмів передбачається низка заходів.
Агротехнічні та профілактичні заходи. Розміщуючи сою в сівозміні, слід враховувати її слабку конкурентоспроможність щодо бур’янів.
Найважливішою ланкою агротехніки сої є система обробітку грунту, яка диференціюється у залежності від типу грунтів, попередників, ступеня забур’яненості, вологості фунту. Обробіток грунту має своїм завданням створення оптимального водно-повітряного, теплового та поживного режимів, нагромадження та збереження вологи, підтримання грунту у чистому від бур’янів стані, вирівнювання поверхні поля для проведення якісної сівби, рівномірного загортання насіння. Основний і допосівний обробітки грунту під сою постійно удосконалюються, у різних регіонах вони не однакові. Сучасна система обробітку грунту являє собою послідовний набір операцій, виконуваних у період між збиранням урожаю попередника га сівбою сої. Вона має диференціюватися залежно від грунтово-кліматичної зони та бути індивідуальною для кожного поля.
Добре підготовлений для сівби ґрунт при вирощуванні сої забезпечує якісне проведення операцій із загортання добрив і вапна, з підготовки посівного шару, із сівби насіння у насіннєве ложе, доступ вологи до нього, сприятливі умови для швидкого проростання насіння та для постачання в корінці вологи та поживних речовин, ефективну боротьбу з однорічними бур’янами- обмежує поширення багаторічних бур’янів і навіть повністю знищує їх- полегшує загортання післяжнивних решток- знижує захворюваність рослин і зменшує кількість шкідників- запобігає утворенню ґрунтової кірки- сприяє проникненню вологи у грунт та її збереженню.
Використані джерела інформації
- 1. Огурцов Є. М. Соя у східному Лісостепу України: Монографія/ За ред.. М. А. Бобро / Харк. нац.. аграр. ун-т.. – Х., 2008. – 270 с.
- 2. Джерело інформації.Вікіпедія. Соя.Режим доступу на 14.06.2011 –
https://uk.wikipedia.org/wiki/Соя#.D0.94.D0.BE.D0.B3.D0.BB.D1.8F.D0.B4_.D0.B7.D0.B0_.D0.BF.D0.BE.D1.81.D1.96.D0.B2.D0.B0.D0.BC.D0.B8
- 3. Джерело інформації. Державна інспекція захисту рослин Полтавської області. Соя. Режим доступу на 14.06.2011 –
https://dszr.poltava.ua/ses%20zah%20ros.html
- 4. Джерело інформації. Журнал «Пропозиція». Захист посівів сої від шкідників, хвороб та бур’янів. Повна версія. Режим доступу на 14.06.2011– https://propozitsiya.com/?page=149&itemid=1621&number=50
